Трохи згодом вони почали рости, у прямому значенні цього слова. Утримувати їх форму було все складніше, тому кравчині почали використовувати для цих цілей крохмаль, каркаси та багатошаровість. Звідси й горда, навіть зарозуміла посадка голови знатних особ – можливо, вони й не хотіли зверхньо дивитися на людей, але повернути чи опустити голову в такому комірі було неймовірно складно.
Був час, коли тканину для цього модного аксесуару фарбували у всі кольори, крім синього та блакитного. Він асоціювався у королеви з прапором Шотландії, до правительки якої вона не мала добрих почуттів. В Англії навіть запровадили заборону на цей колір – його не можна було використовувати в одязі.
У 60-х роках минулого століття ветеринар Френк Л. Джонсон звернув увагу на цей тренд і подумав, що він може стати чудовою основою для створення захисних комірів для тварин.
Так і з'явився медичний пристрій для собак і кішок у вигляді зрізаного конуса, який найчастіше використовується в післяопераційний період, щоб тварина не вилизувала рани на тілі. Цікаво, що ветеринар назвав коміри Єлизаветинськими, і лікарі досі використовують цей термін.
